Телефон: 0(50) 3444115facebook.com/M.Danevich

Реферат: Деміївка

  • Обґрунтування теми.
  • Методи дослідження.
  • Основний зміст

Селище Деміївка

Передмістя Деміївка

Приєднання Деміївки до Києва

Вулиці сучасної Деміївки

Промисловість

  • Висновки
  • Список літератури

 

І. Обґрунтування теми

Деміївка – це район, де я та мої друзі народилися і проживаємо, де знаходиться наша школа. Це наша мала Батьківщина. Напротязі нашого життя на наших очах відбувалися зміни в вигляді району. Нам жити на цій землі, милуватися її красою, користуватися її дарами. Треба бути патріотом рідної землі, навчатися розуміти її, пізнавати закони, які забезпечують її гармонію. Треба робити все можливе, щоб ніхто і ніколи не наважився порушити ці закони. Допомагає в цьому знання фізичної та економічної географії. Природа відіграє надзвичайно велику роль у житті людини, оскільки є середовищем життя, джерелом матеріального виробництва. Знання з економічної і соціальної географії дають змогу розібратися в складних питаннях сучасної економіки, зрозуміти суть перетворень, що відбуваються в державі, усвідомити важливість раціонального використання природних ресурсів. Мені було цікаво поглибити та розширити свої знання про рідну місцевість, пізнати щось раніше невідоме із історичного минулого та сучасного стану Деміївки. Тому для своєї роботи я обрав саме цю тему. 

ІІ. Методи дослідження

При написанні роботи були використані такі методи дослідження.

1. Вивчення та аналіз краєзнавчої літератури, газетних нарисів, наявних географічних карт.

2. Візуальний огляд місцевості для уточнення кордонів Деміївки, її рельєфу, архітектурних та історичних пам’яток, з’ясування сучасних назв промислових та культурних об’єктів.

3. Аналіз даних перепису населення, обчислення відсоткового складу населення.

4. Приблизні підрахунки чисельності населення сучасної Деміївки.

5. Визначення та нанесення на карту кордонів сучасної Деміївки та прилеглих районів.

6. Фотографування промислових, історичних та культурних об’єктів Деміївки. 

 

ІІІ. Основний зміст

 Цвіла в старому Києві

Околиця Деміївка,

Садами прихилялася

До Либеді-ріки.

Там Добрим Шляхом волики

Ішли собі поволеньки-

По сіль до моря Чорного

Рушали чумаки.

музика К. М’яскова слова Г. Киреєва 

Сучасний Київ – великий промисловий, науковий і культурний центр. Його історія сягає глибин століть. Інтерес до його історичного минулого хвилює й сьогодні. Протягом часу територія Києва зростала. Населенні пункти, що на початку XIX ст. були околицями міста, зараз є його частинами. Однією із таких околиць була і Деміївка.

 

Селище Деміївка.

На початку XIX ст. в трьох верстах від Києва на південь розташувалась “деревня нижняя Лыбедь Демиевка”. Назва походить скоріш від імені або прізвища. Селище знаходилось на узвищі, за обрієм виднівся ліс і поряд протікала стародавня річка Либідь. Приміська околиця почала заселятися в першій половині минулого століття, коли розгорнулося інтенсивне будівництво укріплень на Печерську. Сюди виселяли громадян, у яких відбирали садиби для зведення фортець і валів. Так з’явилася нова адміністративна частина міста Либідська, а на південь від неї  позначилося селище Деміївка.

            Примітка. Річка Либідь бере початок із джерел біля станції Київ-Волинський, впадає в Дніпро з правого берега поблизу с. Корчувате. Довжина річки — 14 км. її основні

притоки — Скоморох, Совка, Оріхуватка, Бусловка, Клов та інші (взяті в колектори). Колись річка була повноводною і на ній стояли водяні млини. З кінця 19 століття у зв'язку з розвитком міста поверхня басейну Либеді зазнала значних змін.  

У "Медико-топографічному описі державного майна Київського округу”, складеному доктором Делафризом у 1854 році, дається характеристика місцевості, життя і побуту населення колишньої Деміївки (табл. 1). 

Таблиця 1.

Деміївка зразка 1854р. за д-ром Делафризом

Кількість селян

Чоловічої статі-17 душ жіночої-17 душ

Місцеположення Селище лежить

за 3 верстви від Києва, на південь, проти фортеці на узвищі

Гори

Немає

Води

Потік тече з півночі на схід і впадає в р. Дніпро, на ньому є гребля.

Озера, болота.

Немає

Степ, ліси.

 

Городні овочі

Селяни засаджують город на більшій частині картоплею, трохи капустою, буряками та огірками.

Житло

У селян всього налічується 10, з них 5 старих, всі тісні і не чисті

Одяг та взуття

Достатньо

Харчі

Достатньо

Якість води та пиття

Вода якісна. Горілку селяни п’ють мало і п’яниць мало

 

З другої половини XIX ст. Деміївка належала Хотівській волості Київського повіту. На старому фотознімку зображено тільки невеличку частку старого селища Деміївка. Але він дає досить яскраве уявлення про тодішнє обличчя цього району. Вулиці забудовані одноповерховими будинками, подекуди зустрічалися мазанки й землянки. Дороги були небруковані – і натяку немає на якійсь благоустрій, на центральній вулиці знаходився базар худоби.

 

Передмістя Деміївка.

2 березня 1874 року Південно-Західним відділом Імперського-Руського Географічного Товариства був проведений перепис Києва та його околиць Згідно цього перепису на Деміївці з Саперною слобідкою проживало 3554 особи, з них селяни – 1003, купці – 162 чол. Населення Деміївки було багатонаціональним. Українці складали 36,1%, росіяни – 9,5%, білоруси – 0,7%, євреї – 22,8%, поляки – 2,5%, німці – 2,8%, інші національності – 25,6%.

Стосовно рівня освіти, то “грамотные всего 778 человек, безграмотные – 2526”. Вищу освіту мали 5 чоловік, середню – 30, початкову – 129. На той час на Деміївцї і в Саперній слобідці на 3554 чоловіка населення була одна невеличка приватна школа, яку відвідувало близько 70 учнів, тоді як дітей віком 7 –14 років налічувалося 552, з них неписьменних близько 79%.. З цього числа дітей дворян було 32, з них неписьменних – 22%, дітей міщан – 110, з них неписьменних 72%, дітей селян 151, з них неписьменних – 76%. Після скасування кріпосного права Деміївка “з приміського селища, - за висловом автора книги “Кієвъ теперь і прежде” М. Захарченка,- дуже швидко перетворюється на передмістя, особливо від часу заснування тут цукрового та інших заводів”. 

У 1900 році Деміївка мала вже 506 дворів та 2848 жителів, з них чоловіків 1431, жінок 1417. Головним заняттям були торгівля і ремесло Багато селян вирушало на фабрики та заводи. Тоді Деміївка займала 289,56 десятин землі, з них церкві належало 1,56, селянам – 168,01 та іншим верствам – 119,9 десятин. Інтенсивній забудові передмістя немалим чином сприяла  чинна структура власності на землю – на  території Деміївки  історично не було дворянських угідь та приватних  наділів. Земля тут була державною чи общинною. Тому отримання  ділянок під житлову чи промислову забудову було досить простим та дешевим, а оформлення наділів – значно демократичним, ніж у межах міста. На карті 1897 р. Деміївка постає одною з найзабудованіших околиць Києва. На Деміївці було: 1 церква, 3 єврейські молитовні будинки, 1 однокласна школа , 4 лікарні, 1 фельшер, 5 повитух, 1 трактир, 1 погріб для продажу вина, 6 постоялих дворів, 1 цукровий завод, 1 пивоварний завод, 1 цукерковий завод, 1 чавуноливарна майстерня, 3 цегельні заводи, 1 водяний млин, 2 бондарні майстерні. Відстань від Деміївки до Києва становила 1 версту, до залізничної станції – ¼  версти (станція – Київ ІІ), 6 верст пароходної пристані. У другій половині XIX ст. і особливо в останнє десятиріччя почалося інтенсивне заселення цього району. Цьому сприяло розширення зв’язків з півднем через Великий Васильківський шлях, який проходив через Деміївку, а також наявність близької залізниці Київ – Курськ – Москва (залізниця побудована у 1863-1869 рр.) і станції та будівництво заводів і фабрик. Першим був побудований у 1868 році Деміївський цукрорафінадний завод. Якщо в перші роки тут перероблювали 500-700 пудів цукрового піску, то у 1880 році – 967 тис пудів. На заводі діяли 8 паровиків потужністю 1120 кінських сил та 17 горизонтальних парових машин потужністю 385 кінських сил.У 1897 році на ньому працювало 1200 робітників і було вироблено 1550 тис. пудів цукро-рафінаду. Вартість річної продукції становила 8550 тис. крб. – більш як 25 відсотків вартості всієї промислової продукції Києва.

 

Слід помітити, що в 80-х роках XIX ст. в місті була відкрита перша заводська лікарня при рафінадному заводі на Деміївці. На інших підприємствах лікарів і лікарень зовсім не було. Тут слід відзначити особистий вклад власників підприємства – родин Терещенків та Ханенків, що прославилися своєю благодійною та просвітительською діяльністю. У 1881 році на території Деміївки почав діяти медо - пивоварний завод, що належав спадкоємцям пруського підданого Шульца. Зараз це акціонерне підприємство “Пивзавод №1”, яке випускає пиво “Шульц” та інші сорти пива. 

Салотопне виробництво було представлено єдиним на всю губернію заводом

Бориспільського, де виробляли також мило і сальні свічки. Разом вироблено до 3 тис. пудів сала і до 10 тис. пудів мила. В сучасні часи це – Київський

маргариновий завод

У 1896 році був побудований спиртогорілчаний завод. В період Першої світової війни його було переобладнано для випуску снарядів та  мін, існував до 1918 року. У 1922 році на його території були радіотехнічні майстерні, які згодом були переведені, а приміщення, будівлі й обладнання були передані промкооперативній артілі, що в 1929 році перетворилася на завод "Київкаучук”, якому через два роки була присвоєна назва “Червоний гумовик” .Сучасна назва заводу - АТ “Київгума”.

 

Наприкінці минулого століття по вулиці Великій Васильківській, 60 було засновано невеличке кустарне підприємство, яке випускало цукерки. У 1907 році після побудови парового котла підприємство стало називатися паровою цукерковою фабрикою товариства "Валентин Єфімов". Виробництво велося кустарним способом, без використання будь-яких машин. Тут працювало близько 60 робітників. Випуск продукції становив до 200 т. цукерок на рік. Влітку випуск продукції зменшувався або зовсім припинявся, внаслідок чого значна частина робітників з фабрики звільнялася. Сьогодні це відома в Україні та за її межами Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса (Завод «Рошен»).  

Вперше скляне виробництво на місці теперішнього заводу художнього скла було розпочате в середині XIX століття , але точної дати заснування його встановити не вдалось. Найбільш повні дані про організацію і розвиток заводу відносяться до більш пізнього періоду. На початку XX ст. завод складався з одної ванної печі на 10-12 верстатів, збудованної в кінці XIX століття. За обсягом і організацією це було кустарне виробництво. Завод виробляв лише пляшки для пивного і квасового заводів, що містилися поблизу. Випуск продукції складав 500-600 тисяч пляшок на рік. На заводі працювало 83 робітника, на цьому рівні зберігався обсяг виробництва до 1917р. Дванадцятигодинний робочий день, мізерна зарплата, відсутність будь яких умов, що полегшували б працю склодувів, приводили до смертельних захворювань. Рідко хто з робітників доживав до похилого віку або не хворів на туберкульоз. 

В 1891 році в Києві було запроваджено перший у Росії трамвай на кінній тязі.

Один з двох маршрутів “конки” пролягав від Караваївської (нині Л.Толстого)

площі у напрямку Деміївки. В березні 1910 року розпочалося будівництво окремої від Києва трамвайної лінії на власні кошти голови правління товариства міської залізниці (трамваю) Д.С. Марголіна. За два місяця було укладено 3 версти залізних рейок від залізничного переїзду до виїзду з Деміївки на Васильків, де містився тоді Келаровий сад (в районі нинішнього готелю“Мир”, не зберігся) у кінці лінії, на вулиці Павлівській (не збереглася) споруджено електростанцію з дизель-мотором потужністю 125 кінських сил та депо з двосвітнім приміщенням, розрахованим на 4 трамвайні вагони(слід нагадати, що Київ тоді ще не мав міської електричної мережі). 26 червня 1911 року нова електрична трамвайна лінія була урочисто відкрита. Вона складалася з двох ділянок: від залізничного переїзду до поліцейського відділку та від останнього до Келерова саду на Павлівській вулиці. Нею постійно курсували 6 вагонів типу так званих “семисотих”, які розпочинали свій рух о 6.30 години ранку і закінчували його о 12 годині ночі. Вартість проїзду на кожній із дільниць становила 3 копійки. В 1914 році відкрився ще один маршрут від центру Деміївки по вулицях Великій Китаївській та Саперно-Слобідській до станції Київ-ІІ Московсько-Київсько-Воронезької залізниці та густонаселеного залізничного селища (Китаївська та Саперна лінії). Ці дві лінії діяли до 1926 року, коли їх було демонтовано, а третя – Деміївська припинила своє існування в 1980 році. З 1927 року і до окупації Києва німецькими військами в приміщенні депо функціонував Всесоюзний трамвайний музей імені Х роковин Жовтня. В сучасні часи стара будова трамвайного депо знаходиться на території заводу “Харчомаш” по Голосієвському проспекту. 

У 1911 році, коли святкувався піввіковий ювілей скасування кріпацтва, на кошти місцевої влади та громадські пожертви було збудовано бронзове погруддя імператора Олександра ІІ на високому гранітному постаменті за металевою огорожею. Здогадно, роботи архітектора І. Малиновського. Пам’ятник збудовано на вулиці Великій Васильківській біля будови новітньої управи, яка знаходилася орієнтовно напроти Свято-Вознесенської церкви. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 18 вересня 1911 року. Та існування монумента було коротким, після встановлення радянської влади пам'ятник було зруйновано. 

Приєднання Деміївки до Києва.

17 вересня 1918 року – знаменна дата в історії Деміївки. “17 сентября 1918 года утвержден, а 24 сентября опубликован закон о присоединении Демиевки и Саперной слободки к городу Киеву. .Дума постановила признать: что Демиевка и Саперная слободка по присоединению их к городу Киеву подлежат исключительно ведению Городского Общественного Управления и Волостное Земское Управление утратило свою власть над означенными предместьями”. Околиці були приєднані при умові, що землі Деміївки залишаються власністю осіб і установ, яким ці землі належали раніше і права селян залишаються без змін, якщо вони не бажають змінити свій статус на міський. 

3 січня 1919 року Дума утворила і затвердила склад Особої Виконавчої Комісії для ведення справ приєднаної до Києва Деміївки. На протязі років Деміївка інтенсивно заселялася і стала робітничим районом, що злився з містом через вулицю Червоноармійську (сучасна назва Велика Васильківська).

 

У 1925-1933 рр. Деміївка, Голосіїв, Корчувате були частиною Сталінського району міста Києва.

 

Бурхлива історія Деміївки має багато сторінок. Червоногвардійці Деміївки, зокрема працівники снарядного заводу залізничної станції Київ – ІІ, приймали активну участь в боротьбі за владу Рад в 1917-1918 рр. У дні жорстоких випробувань довели свою безмежну відданість Батьківщині трудящі Деміївки. На початку Великої Вітчизняної війни було швидко перебудовано підприємства району на воєнний лад. Так, завод “Червоний гумовик” почав випуск прокладок для танків. Для оборони рідного міста працівники фабрики імені К. Маркса організували винищувальні батальони під командою директора фабрики тов. Слободського. Вони стримували в Голосіївському лісі (де проходила друга лінія оборони Києва) натиск німецьких військ до підходу регулярних частин Радянської Армії. Тов.

Слободський загинув смертю хоробрих, він посмертно нагороджений орденом Леніна. Бійці народного ополчення з Деміївки внесли свій вагомий вклад в перемогу над фашистською Німеччиною. Пам’ятні дошки на стінах завода “Київгума”, фабрики ім. Карла Маркса та обеліск у Голосіївському парку вшановують подвиг народу України під час Великої Вітчизняної війни. На Голосіївському проспекті біля колишнього дома культури ім. М. Фрунзе, що під час будівництва пам’ятника належав профспілці автомобілістів та шляхобудівників, стоїть славнозвісна й найпоширеніша під час війни “полуторка” – “Урал ЗИС”. Пам’ятний знак, що височить на кам’яному п’єдесталі, споруджено на честь 40-річчя перемоги у Великій Вітчизняній

війні. Надпис “Воїнам-автомобілістам і дорожникам” - це данина пам’яті

невтомним трудівникам війни. Під час війни партизанський осередок, під командою Якова Батюка, юриста з Деміївки, працював в окупованому місті. Загін було викрито і знищено. Про ці подіі розповідається в п’єсі Павла Загребельного “Голосіївський гай”. Яков Батюк посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям була названа одна з вулиць Деміївки. Петро Михайлович Буйко (1895-1943рр.)  - лікар, професор, патизан.С 1933р. був директором Київського інституту охорони материнства та дитинства (зараз Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім П.М. Буйка). З початку Великої вітчизняної війни – в радянській армії, потім поранення, полон, втеча з полону. З липня 1943 р. очолював санітарну частину партизанського загону. Був схоплений фашистами та спалений. Удостоєний звання Герой Радянського Союзу у 1944 р. посмертно. Ці події відображени в п’єсі Я. Баша “Професор Буйко”. На його честь названа одна із вулиць Деміївки. Гапоненко Казимир – піонер-герой, в період окупації Києва з 1941 року одинадцятирічний Казик був зв’язковим у партизанському загоні І.Д. Кудрі.В 1942 році був заарештований і страчений в гестапо. На честь К. Гапоненко в 1971 році було відкрито бюст поблизу школи № 110 на Козацькій вулиці. Школа названа ім’ям юного героя.

 

Вулиці сучасної Деміївки.

Тепер саме слово “Деміївка” відійшло в історію. Нині тут індустріально-промисловий, впорядкований, зелений Московський район столиці.

Деміївка розташована вздовж проспектів Голосіївського ( до Голосіївсьої площі), Науки (до вулиці Малокитаївської), Червонозоряного (до вулиці Мистецької) і початкової частини вулиці Васильківській, з півночі умовну межу являє залізниця. 

Промисловість.

Сучасна Деміївка- складова частина Московського району м. Києва, який розташований на площі 52 кв. км. Населення складає 186100 осіб. Зараз це один з найбільших, промислових та наукових центрів Києва. Тут працює 33 промислових підприємства, 10171 суб’єктів підприємницької діяльності, 50 наукових установ, 11 медичних закладів, 29 загальноосвітніх шкіл, 55 дитячих садочків, 14 вузів, 13 бібліотек, 3 театра та концертних зала. Деміївка як мікрорайон столичного міста не має чітко віражену виробничу спеціалізацію. Тут розташовані підприємства різних галузей народного господарства: заводи “Харчмаш”, “Стенд” (машинобудування), “Київгума” (нафтопереробна та нафтохімічна промисловість), завод художнього скла (скляна промисловість), та завод “Імпульс” (виробництво товарів народного споживання) пивзавод, маргариновій завод та кондитерська фабрика (харчова промисловість).Розгалужена мережа підприємств та установ сфери послуг, житлово-комунального господарства, побутового обслуговання, торгівлі, громадського харчування, культури, освіти, охорони здоров’я, зв’язку та транспорту. 

ІV. Висновки.

За два віка існування Деміївка перетворилася з невеличкого селища (34 мешканця) до промислово-житлового району Києва площею 5,1 кв.км. з населенням 22,4 тис. чоловік. Аналізуючи історичний шлях розвитку Деміївки , можна зробити висновок , що район зазнавав різноманітні часи, поряд з певними досягненнями були та залишаються до сучасних часів негативні явища. Вигідне географічне положення та фізико-географічні характеристики сприяли розвитку промисловості Деміївки. Специфіка розвитку промислового виробництва Деміївки визначається трьома факторами:

1. Наявність транспортних сполучень;

2. Сировинна база;

3. Наявність ринку збуту готової продукції.

Транспортні шляхи – це південно-західна залізниця та Васильківський шлях , котрим в місто ввозилася продукція з півдня країни. Сировина база складалась: по-перше, із сільськогосподарської сировини (цукровий буряк, фрукти, солод), що надходила з півдня; по-друге, місцева сировина – наносні глини та піски Либідської долини. Деміївка містилася поруч з Києвом, тому продукція, яку виготовляли її підприємства, відповідала міським потребам. За характером рельєфу в районі не було будь-яких великих перешкод до прокладення шляхів, вирівнювання будівельних майданчиків.

Таким чином, з побудовою південно-західної залізниці та найближчої до Деміївки станції Київ-ІІ, почався бурхливий розвиток промислової інфраструктури району. Цукрорафінадний, пивоварний заводи та цукеркова фабрика працювали на сировині, що привозили. Скляний завод та три цегельні заводи використовували місцеву сировину. За часів радянської влади на території Деміївки було збудовано завод сільгоспмашинобудування (за адресою Голосіївський проспект № 20, ліквідовані під час реконструкції Московської площі) та завод “Харчомаш”. Їх розташування визначалось наближеністю до залізниці. 

В час між двох воєн, а особливо за радянських часів, Деміївка втратила своє промислове значення. До цього призвели освоєння лівобережної частини Києва, будівництво нових шляхів, мостів, розвиток залізничних колій та автомобільного транспорту в інших частинах міста. Командно-адміністративні методи керівництва народним господарством, жорстока централізація за часів СРСР гальмували розвиток економіки. Оскільки економіка України була підпорядкована господарському комплексу СРСР, вона працювала на забезпечення

його потреб, часто на шкоду власним інтересам. За часів радянської влади на території Деміївки почали працювати заводи союзного підпорядкування - “Харчомаш”, маргариновий, “Червоний гумовик”. Надто повільно йшло будівництво доріг, шкіл, лікарень, закладів культури. Наприклад, будівництво поліклініки

для дорослих №2 Московського району тримало аж 6 років, будівництво лінії метрополітену на Теремки й досі не завершено. 

24 серпня 1991 р. був проголошений Акт про незалежність України . З цього дня відкрилися широкі можливості для докорінної перебудови економіки нашої держави. За багатством природних ресурсів та за економічним потенціалом Україна посідає сьогодні восьме місце з-поміж країн світу. Якщо взяти до уваги ще й те, що на українській землі живе талановитий і працьовитий народ, висновок буде таким: незалежна Україна має можливості для створення високо розвинутої в економічному і соціальному плані держави. Серед першочергових заходів, які, на думку вчених-економістів, повинні вивести економіку України з кризи, пропонуються такі:

– перехід до ринкової форми господарювання;

– структурна перебудова господарства, насамперед скорочення неефективних, енерго- та матеріаломістких виробництв і таких, що дуже забруднюють навколишнє середовище;

– конверсія (перепрофілювання військових заводів з їх передовою технологією на

випуск побутових товарів);

– роздержавлення та приватизація (передача або продаж державних підприємств трудовим колективам, кооперативам або приватним особам).

Головна мета роздержавлення та приватизації полягає у створенні багатоукладної ринкової економіки. створення економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський та світовий економічний простір, з широким залученням іноземних капіталів, технологій. При цьому не слід забувати про захист національного ринку й національних економічних інтересів. передача функцій виробника від держави до підприємця; створення простих, мобільних, дешевих, ефективних структур управління економікою; неухильне виконання екологічного законодавства країни. На шляху перебудови вже зроблені певні кроки.

Основу промисловості Деміївки складають акціонерні (кондитерська фабрика, “Київгума”, пивзавод, завод художнього скла, маргариновий завод, завод “Стенд”) та державні підприємства (завод “Харчомаш” та завод “Імпульс”). До приватної форми власності належать численні підприємства торгівлі та

громадського харчування. Завершується процес приватизації державних підприємств. За радянських часів воєнну продукцію випускали заводи “Червоний гумовик” (гумовотехнічні вироби на замовлення воєнно-промислового комплексу) та завод “Харчомаш” (пічці, кухонне обладнання для кораблів воєнно-морського флоту). За умовами конверсії цехи та окремі виробництва заводів перепрофільовані на випуск товарів народного споживання. На території Деміївки діє спільне українсько-іспанське підприємство “Кармен” з іноземним капіталом. Але, на жаль, в сучасні часи усі, без винятку, промислові підприємства переживають занепад основного виду діяльності. Промислова продукція неконкурентноспроможна і не відповідає світовим стандартам. У зв’язку з впровадженням ринкових відносин в економіку країни намітилась

тенденція скорочення кількості працюючих на всіх підприємствах Деміївки. З’явились безробітні. За таких обставин необхідні значні зусилля держави і приватних власників по створенню умов для перекваліфікації кадрів та їхнього перерозподілу.

 

Деміївка – це транзитний район Києва. Для поліпшення транспортних розв’язок була реконструйована Московська площа. Для подальшого поліпшення роботи автомобільного транспорту потрібно прокласти нові сучасні магістралі на заході місцевості в районі вулиці Козацької та удосконалити ті, що є. Перевантажені маршрути міського громадського транспорту. Лінія метрополітену Либідська-Теремки ІІ, що планувалася до здачі в 1990 році, має на території Деміївки станцію “Ореховатська площа”. Зовнішний вигляд потворних металоконструкцій, що височать на будівельному майданчику поряд з поліклінікою, свідчать про багаторічну стогнацію цього будівництва. Деміївка- це вузол екологічних проблем. Якщо їхати з Дарниці на південь, то з висоти Чорної гори, особливо в хмарні дні, добре видно смог, що накриває улоговину Московської площі. За свій промисловий розвиток, за потужну транспортну розв’язку біля автовокзалу, мешканці навколишніх будинків, зокрема учні школи № 85, розплачуються своїм здоров’ям. На початку 90-х років міська адміністрація була навіть змушена надати нове житло тим родинам, що проживали на перших поверхах будинків біля новозбудованого шляхопроводу на проспекті Науки.

 

Багато цікавих сторінок у двовіковій історії забудови Деміївки. Наприкінці XIX – початку XXст. бурхливий розвиток промисловості супроводжувався зростанням кількості робочих місць. Демографічний фактор природно потребував швидкого розвитку житлової інфраструктури, тому на Деміївці почалася інтенсивна забудова. Але при цьому безжалісно вирубалися лісові масиви та фруктові сади. За літературними свідоцтвами, Деміївка XIX сторіччя потопала в зелених садах та лісах. В сучасні часи ми бачимо тільки антропогенний ландшафт. Обмеженість транспортних засобів змушувала людей селитися поблизупромислових підприємств.. Будівництво мало вже не сільський, а виключно міський характер. Одно, двохповерхові будівлі зводилися одна близько до одної з невеличкими присадибними ділянками. В процесі будівництва виникали та зникали великі та малі вулиці та провулки. Залишок таких масивів можна було побачити в районах провулків Бурмістенко, Майкопського, Козацького; вулиць Козацької, Балакірєва, Ужгородській, Хотівській та ін. та проспекту Науки.

 

Демографічний розвиток Деміївки  кінця XIX початку XX століття сприяв заселенню околиці людьми багатьох національностей та віросповідань. Про це свідчить перепис населення в1874 році. На фабрики і заводи з’їжився працювати розшарований люд. Наприклад, після пом’якшення законів щодо межі осілості на Деміївці з’явилося багато єврейських родин з Васильківського повіту (22% від всього населення). Крім прав на поселення, енергійні єврейські підприємці отримали право на заснування власного виробництва. Національні особливості побуту потребували розташування синагоги біля місць компактного проживання

прихожан. Таким чином, поряд із Свято-Вознесенською православною церквою виникла єврейська садиба, збудована на кошти підприємця Бориспільського. На жаль, ці два архітектурні ансамблі є єдиними історичними пам’ятниками на Деміївці, що збереглися до наших часів. 

Після другої світової війни на Деміївці споруджуються в основному житлові будови. Це, насамперед, гуртожитки, переважна більшість яких належала будівельним організаціям. Спотворене війною місто потребувало відбудови та реконструкції, а для цього потрібні були нові робочі руки. Таким чином, повоєнна Деміївка заселялася прибульцями з міст та сіл усієї країни, що жадали, завдяки своїй роботі, отримати право стати киянами.  

Початок будівництва у 70-х роках нових житлових масивів на півдні Московського району призвів до великої реконструкції старого центру Деміївки. Нові транспортні лінії змусили міську владу до зносу старого малоповерхового житла, будівництва багатоповерхових будинків (райони вулиць Деміївська , Голосіївська), розширення та впорядкування автомобільних доріг (Голосіївський проспект, Васильківська вулиця). При забудові південно-західної частини Деміївки (від Голосіївській площі до вулиці М. Стельмаха) були знесені майже всі існуючи будови, змінено рельєф будівельного майданчика, а сама вулиця Деміївська набула зовсім нового вигляду та напрямку. На жаль, наснага будівельників та архітекторів на цьому вичерпалася. І вся північно-східна частина Деміївки між вулицею Деміївською та Червонозоряним проспектом знаходиться у жалюгідному стані. Тут туляться одна до одної старенькі халупи, позбавлені міських зручностей. Можливо такий стан зберігається тому, що ця місцевість прорита ярами і незручна для забудови.

 

Сучасна Деміївка потребує нового імпульсу в розвитку економіки, забудові та впорядкування.

Хотілося б вірити, що нові часи, прогресивний світогляд призведуть до позитивних змін в економіці нашого району.

 

VІ. Список літератури.

1. Бернштейн А.Ю., Корольов Б.Т. “Славні традиції” К., Держполитвидав., 1966

2.  Захарченко М. “Кіевъ теперь і прежде” (репринтне відтворення видання 1888р.), К., "Кобза",1995.

3. Михайленко В.В. “Московський район м. Києва вчора, сьогодні, завтра”. К., Держполітвидав., 1967.

4.  Кудрицький А.В. "Вулиці Києва". К., "Українська енциклопедія", 1995.

5. Старовойтенко І.П. “Соціалістичний Київ.” К., Держполітвидав., 1958.

6. Яремчук А.Б. “Московський район м. Києва”. К., Держполітвидав., 1950.

7. Історія Києва. т.1,2. К., УРЕ., 1979.

8. Киев в фондах Центральной научной библиотеки УССР. К., “Наукова думка”, 1984.

9. Киев. Энциклопедический справочник. К., ГР УСЭ, 1982.

10. Київ. Погляд через століття. К., 1987.

11. Статистичний щорічник України за 1997 рік. К., "Українська енціклопедія", 1999.

12. Схеми маршрутів міського транспорту Києва. К., ПФ "САКСЕС-К", 1998.

13. Березин А. “Монумент на Демиевке”. К., “Киевские ведомости”, 1995, 3 июня.

14. Галайба В. “Трамвайний музей з Деміївки родом”. К., “Вечірній Київ”,1996, 3 липня.

15. Кальницкий М. “Кукольный театр странствует по синагогам.” К.., “Киевские ведомости”, 1997, 15 декабря.

16. НефедоваО.“Московська площа – вузол екологічних проблем.” “Хрещатик.”, 1995, 24 жовтня.

17. Позняк П. “Колишня Деміївка”. К., “Прапор комунізму”, 1984, 31 серпня.

18. “Дорога , ведущая к храму .” К., “Экспресс-курьер”, 1988, № 105.

19. “Звідки походять ці назви?” К., “Хрещатик”, 1997, 19 липня

20. “Київському” торту - 40 років.” К., “Експрес-кур’єр” ,1997, № 98.

21. “Киев и его предместья по переписи 2 марта 1874 года.” К., Типография Императорского Университета св. Владимира.,1975.

22. ”Околиця міста”. К., “Вечірній Київ”, 1998, 30 вересня.

23. “Присоединение Демиевки”. К., “Киевские городские известия”, 1919, 21 февраля.

24. “Пивзаводу – 115 років”. К., “Експрес-кур’єр”, 1997, № 1.

25."Свято-Вознесенская Демиевская церковь". К., "Голосеево", 1998 №2.

Останні новини

  • Місто Київ прекрасне, місто щасливе. Над розлитим Дніпром, весь у зелені каштанів, весь у сонячних плямах ...

    Михайло Булгаков

  • Київ-колиска Святої віри наших предків, разом з цим, перший свідок їх громадянської самобутності

    Микола I

  • Петербург - молоде місто, Москва - старе, але Київ - вічне місто. Це - «Північний Рим»

    Оноре де Бальзак.

  • Багато бачив у містах парків і садів, але вперше потрапив в місто-сад

    Шарль де Голль

  • Туди, туди, в Київ. У древній, прекрасний Київ. Він наш, він не їхній, чи не так?

    Микола Гоголь

НЕБЕСНА СОТНЯ

Наші іменинники

Мої контакти

Адреса:
03040 м. Київ, а/с №167

    Моб.:  0(50) 3444115
                0(50) 3114038
    Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
    Web: http://danevich.kiev.ua
    facebook: facebook.com/M.Danevich

Я у мережі

RSS Twitter Facebook Vimeo Skyp
Top of Page